Радиодетали

   Історія Печеніжчини вдягнена у посивілий вінок давнини, кожна стрічка якого – то незабутня подія, сповнена неабиякого значення у розвитку нашої малої батьківщини. З точки зору істориків, заселення нинішньої території району розпочалося ще   близько 7000 літ тому. Досить повно в минулому столітті проводилось археологічне дослідження району, завдяки чому були виявлені і вивчені матеріальні залишки людської діяльності. Науковці: І.П. Костюченко, Б.А.Шрамко, Б.П.Зайцев, І.І.Ляпушкін, Д.Я.Тєлєгін, Є.В.Пузаков, І.Н.Луцкевич, В.К.Міхєєв, А.С.Федоровський, Ю.В.Буйнов, М.В.Любічев в період 1948-2000 років біля населених пунктів Печеніги, Кицівка, Мартова, Троїцьке (Комсомольське), Артемівка провели археологічні розвідки і розкопки та виявили викопні рештки зі стоянок і поселень епохи неоліту, бронзового віку, скіфських часів, а також салтівської культури.

             Місцевість, де розташовані саме селище та прилеглі до нього села, зветься Печенізьким полем. Є здогадки, що тут наприкінці VІІІ - на початку ІХ сторіччя була одна зі стоянок кочових племен печенігів. Страшна татаро–монгольська навала зруйнувала не лише князівства Київської Русі, а й наш благословенний край. Рідні землі обезлюдніли за часи панування Золотої Орди (1238 – 1443 роки). І лише із плином часу на Дикому полі в 1646 році групою переселенців в кількості 205 осіб на чолі з Федотком Левонтовим було засновано селище Печеніги. В 1654 році в Печенігах поселяється нова група поселенців – 45 сімей на чолі з Іваном Волошеніним. Ці дві групи переселенців і стали засновниками й першими жителями Печеніг і майбутньої Печеніжчини. Саме з тих пір вирує життя на берегах Сіверського Дінця, з тих пір повняться людськими шляхами стежки краю, з того часу живе і процвітає славна родина Печеніжчини. З моменту заселення території Печенізького краю поселення були укріплені від набігів кочівників. Окрім цього було збудовано перші адміністративні будівлі, такі як Покровський храм (1647), перший Преображенський храм (1660) тощо.

                   В 1667 році міщани Печенізької слободи приєдналися до визволителів українських земель, її вірних синів та оборонців – козаків.

                 З цивільного управління у військове за царським наказом були передані десять казенних сіл Зміївського повіту та три Вовчанського, а саме: Печеніги, Базаліївка, Кицівка 6 квітня 1817 року. А 15 серпня того ж року місцевих жителів перевели з військових обивателів у розряд військових поселян.

                 З квітня 1826 року Печеніги перейменували Новобєлгородом у зв’язку з довготривалим перебуванням на території краю Бєлгородського полку.   Формування п’ятого військового округу з центром в Печенігах, яке включало в себе будівництво, організацію навчання і виробничих відносин, впорядкування побуту його мешканців, тривало до 1825 року.                  

                   1869 р. ознаменувався створенням в Печенігах найстрашнішої на той час тюрми, про яку ходили легенди далеко за межами України. Новобєлгородська центральна каторжна в'язниця була останнім притулком багатьох політичних в’язнів.

До 1869 р. всі будівельні та ремонтні роботи під керівництвом і по плану архітектора Шаламова були закінчені, в’язниця була обнесена трьохметровою цегляною огорожею з баштами для цілодобової охорони території. В’язниця розраховувалася на 414 ув’язнених.

13 серпня 1869 р. наглядачем (начальником) в’язниці був призначений відставний штабс-капітан Святогор Штепін. 22 серпня цього ж року в’язниця повністю була укомплектована наглядачами. Для внутрішньої охорони було створено 13 денних постів і два додаткових на ніч. За кожним постом закріплювалось по три рядових охоронця, які вартували по черзі цілодобово. 14 вересня 1869р. у в’язницю прибула перша партія заарештованих у кількості 44 чол., а всього за перші чотири дні – 186 чол.

         З самого початку і до середини 70-х років в’язниця була пересильною і в ній утримувалися кримінальні порушники, а з травня 1875 р. до 1880 р. у в’язниці утримувалися перші робочі-революціонери, революціонери-народники, які знаходилися лише в одиночних камерах. Всього – 28 ув’язнених революціонерів-народників і перших робочих революціонерів. Імена цих революціонерів відомі на всю країну.

У 70-х роках особливо небезпечних політичних заручників, засуджених на каторжні роботи, царські урядовці тримали у Петропавлівській або Шлісельбурзькій фортецях. Та вони були надто малі. Секретна в’язниця Олексіївського равелину мала 19 одиночних камер, а стара в’язниця в Шлісельбурзі була розрахована на 10 заручників, але з 1870 р. по 1884 р. вона тимчасово була закрита.

В Ново-Бєлгородській центральній каторжній в’язниці було дві споруди для утримання особливо небезпечних політичних заручників в одиночних камерах. Всього таких камер було 23, в них був установлений особливий режим за зразком режиму Олексіївського равелину. Одиночні камери скоріше нагадували карцер, довжина однієї камери сягала чотири аршина. Умеблювання складалося з нар, столу у вигляді дошки, вмонтованої в стіну, табуретки, прикріпленої нерухомо і парші. Невеличке вікно було під самою стелею і його нижні шибки були пофарбовані рожевою фарбою, а тому в камері була завжди напівтьма. На нарах не було ні матрацу, ні ковдри, ні подушки, був лише один шматок тканини, а на ніч в’язень прикривався своїми штаньми.

Це дійсно була могила для живих. Один лише Іполит Мишкін спробував зробити підкоп, але безуспішно. Режим в’язниці приводив до різноманітних протестів в’язнів, як індивідуальних, так і колективних. Під дією цих протестів при підтримці зовні, царський уряд у 1880 р. був змушений перевести всіх заручників із Печеніг на Кару (район річки Амур).

У 1892 р. Печенізька в’язниця була передана під керування Харківського губернатора і в ній продовжували утримувати кримінальних порушників.

Лютнева революція 1917 р. а потім і Велика Жовтнева Соціалістична революція покінчили з перебуванням у цій в’язниці заручників, а в грізний 1919 р. місцеві партизани спалили в’язницю.

                   1919р., червень — створення найбільшого на Харківщині партизанського загону.

7 липня 1923 року утворено Печенізький район на підставі постанови Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету в складі Харківського округу.

       У 1958 році розпочалося будівництво  Печенізького водосховища, яке закінчилось в 1963 році. Глибина його сягає від 3 до 20 м, а площа водного дзеркала становить  9,4 тис. га.

Вже понад 10 років на берегах перлини Слобожанщини проводиться етнічно-мистецький фестиваль «Печенізьке поле», що збирає до себе на гостину не лише гостей з усієї України, а й з ближнього зарубіжжя.        

В грудні 1963 року внаслідок адміністративних реорганізацій район було ліквідовано, територія розподілена між Великобурлуцьким та Чугуївським районами. На довгі роки Печеніжчина втратила самостійність. 13 грудня 1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України № 1982-ХІІ район було відновлено, але в нових межах.

Гортаючи сторінки історії рідного краю, потрібно згадати наших земляків – Героїв Радянського Союзу Великої Вітчизняної, Другої світової війни, які захищали та боронили рідну Батьківщину від фашистських загарбників, а саме:

- Григорій Пилипович Панченко (селище Печеніги, 25.12.1900 – 27.07.1966). Генерал-майор, заступник командира 31-го гвардійського стрілецького корпусу. Звання Героя Радянського союзу було присвоєно за мужність і командирську майстерність, проявлених в боях за Відень;

- Олександр Федорович Козаков (селище Печеніги, 23.07.1907– 28.08.1980, Мерефа). Звання отримав за героїзм та мужність, проявлені при форсуванні Дніпра у 1943 році.;                    

- Никифір Миколайович Зінченко (на хуторі Чернецькому, 10.06.1911 – 22.01.1979, селище Печеніги). Звання отримав за участь в боях по відбиванню багаточисленних танкових контратак противника при звільненні Будапешта;

- Іван Павлович Камишев (с. Артемівка, 07.06.1925–1943). Звання присвоєно посмертно. Підірвав собою головну машину колони фашистів, під час їх прориву з облоги, чим утворив перешкоду для рішучих дій гітлерівців;

  • Соціально-економічний стан району

Дата утворення – 1991 рік.

Площа – 467,5 кв.км., 1,4 9% від території області, 26 місце серед районів області.

Адміністративно-територіальні одиниці: 1 селище міського типу (смт Печеніги) та 11 сільських населених пунктів (с. Артемівка, с. Мартове, с. Новий Бурлук, с. Борщова, с. Новокомсомольське, с. Кицівка, с. П`ятницьке, с. Гарашківка, с. Ганнівка, с. Гуслівка, с. Першотравневе.)

На території району діють 1 селищна та 4 сільських ради – Печенізька селищна рада, Артемівська, Мартівська, Борщівська, Новобурлуцька сільські ради.

Серед промислових підприємств району є:

- ПрАТ «Фінпрофіль» - виробництво профілюючого обладнання, продукція – верстати для обробки листового металу

-  ТОВ «Берест» - основний вид діяльності – деревообробна продукція: паркет, пілети.

- ТОВ "Рембудпобут". Плитка з піщаного каменю, вироблена під маркою РБП-stone, представлена на підприємстві в широкому асортименті, що відбиває можливі кольори та основні типорозміри продукції, в основному фасадні варіанти. Основним постачальником сировини є кар'єри західних областей України, на яких видобувається піщаник-дикун. Видобуток ведеться методом ручного сколювання пластів. Для виробництва плитки відбирається камінь товщиною 2 - 4 см. ТОВ "Рембудпобут" займається також виробництвом європарканів з різними візерунками, обробкою деревини та реалізацією пиломатеріалів з сосни і тополі та реалізацією такої продукції як шалівка (дошка обрізна, не обрізна), брус і піддони.

Найвагомішими за обсягами виробництва продукції є такі сільськогосподарські підприємства: ВАТ «Печенізьке рибоводне господарство», ТОВ «Артемівські зорі», ТОВ «Агрофірма «Шанс», ТОВ «Агрома», ТОВ «Печенізьке», фермерські господарства - «Промінь», «Фортуна», «Гай», «Аграрна Слобода».

  • Освіта і наука

В Печенізькому районі функціонує 10 навчальних закладів, в тому числі 4 загальноосвітніх, серед яких 2 навчально-виховних комплекси, 2 загальноосвітні школи 1-3 ступенів, 3 дошкільних навчальних заклади та 2 позашкільних: дитячо-юнацька спортивна школа та центр дитячої та юнацької творчості.

  • Спорт

   В районі функціонує дитячо-юнацька спортивна школа. При ДЮСШ працюють такі відділення: баскетболу, важкої атлетики, художньої гімнастики, легкої атлетики, гирьового спорту та футболу.

         В гирьовому спорті Печеніжчину прославив наш земляк, тренер, заслужений майстер спорту, 6-ти кратний Чемпіон України та 6-ти кратний Чемпіон Світу Юрій  Орлов, який і до цього часу виступає на змаганнях високого рівня та займає призові місця.

         В районі розвиваються масові види спорту, але найулюбленішим для вболівальників є гра в футбол.

     У 60-х роках футбольна команда "Колгоспник" (Печеніги) грала в другій обласній лізі. У 1972 році була створена футбольна команда "Донець", основний склад якої становили гравці Печенізького району. У 2014 році в районі заснована футбольна команда "Рембудпобут", президентом якої є Шидич Андрій Вікторович, генеральний директор ТОВ "Рембудпобут", депутат районної ради; тренером - Сіренко Олександр Вікторович, вчитель фізичної культури Печенізької ЗОШ 1-3ст. Команда активно й успішно тренується й виступає , захищаючи честь Печенізького району.

  • Культура

На сьогодні на Печеніжчині діє 9 клубних закладів (в 1957 році їх було 18, бо тоді район налічував більше населених пунктів), Краєзнавчий музей Печенізького району ім. Т.А.Суліми, Печенізька дитяча музична школа, 9 бібліотек. На сьогодні при Печенізькому районному Будинку культури 30 років діє всіма знаний у районі фольклорний гурт «Криниця», керівник Панова Ніна Федорівна. Учасники колективу – ветерани війни та праці, які беруть активну участь в громадському житті селища. В репертуарі цього колективу багата скарбниця українських народних, авторських та сучасних народних пісень, гуморесок, обрядів тощо. У складі колективу дві самодіяльні поетеси – Марія Нежельська та Віра Крамар, які стали переможцями регіонального фестивалю «Вічне слово Кобзаря» у номінації «Яскраве втілення української поетичної традиції».

        

У сфері культури Печенізького району вже багато років яскраво демонструє свій талант танцювальний колектив «Грація», який є лауреатом та учасником багатьох обласних та Всеукраїнських конкурсів. Печенізькі танцюристи – дипломанти Всеукраїнського огляду народної творчості, Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії ім. П. Вірського, регіонального фестивалю виконавців дитячої пісні «Дюймовочка», лауреати ІІІ обласного фестивалю сучасного і спортивного танцю «Нестримна течія», фестивалів «Печенізьке поле» та «Крок до зірок», інших.

Зараз цей колектив знаний і в районі, і в області, і за їх межами. В арсеналі танцювального колективу є безліч нагород за призові місця на різноманітних конкурсах району, області, України та навіть зарубіжжя. Першим серйозним конкурсом для «Грації» були «Чорноморські ігри», де вони стали лауреатами І премії у номінації естрадний танець «Ритм - балет». У 2006 році на V Міжнародному фестивалі дитячої хореографічної творчості «Адмиралтейская капель», що проходив у м. Санкт-Петербурзі, були визнані кращими у номінації «Сучасний танок». У цьому ж році танцюристи здобули І місце на фестивалі „Зірки польської осені – 2006” в м. Нова Руда, що у Республіці Польща.

В 2007 році у Словакії на V Міжнародному фестивалі мистецтв дітей і молоді «Квітка Надії» отримали перемогу. Керівник Лариса Данильченко отримала кубок, диплом, цінний подарунок і особливу нагороду «Школи мистецтв Республіки Словакії». Діти своїм виступом вибороли ще й єдину нагороду фестивалю – диплом меценату за вагомий внесок у виховання і підтримку обдарованих дітей.

Танцювальний колектив “Грація” брав участь у відкритому обласному фестивалі сценічного спортивного танцю “Харківська весна – 2007”, де в номінації “Юніори” вони вибороли перше місце.

Танцювальний колектив розрісся і в села району, так би мовити, «філіали» колективу знаходяться в с. Артемівка, с. Мартове та Новий Бурлук. Учасники колективу стали великою родиною, залучаючи до прекрасного всю Печеніжчину.

        

  • Туризм

Печеніжчина є лідером Харківської області за природно-заповідним фондом, який становить майже 24% від усієї території району.

Природними перлинами нашого краю є:

- ландшафтний заказник місцевого значення «Печенізький», площа 365,7 га, створений у 2001 році в долині річки Гнилушка з метою збереження ландшафтів та цінних природних комплексів на межі лісостепу та степу Лівобережної України;

- ландшафтний заказник місцевого значення «Печенізька лісова дача», площа 5292 га, створений у 1984 році на території Печенізького лісництва з метою збереження фрагменту ландшафту нагірної діброви, яка містить ділянки дубових пралісів;

- лісовий заказник місцевого значення «Кулаківський», площа 455 га, створений у 1997 році біля Кулаківської затоки Печенізького водосховища з метою збереження лісових масивів природного походження;

- ботанічний заказник місцевого значення «Кицівський», площа 65 га, створений у 1998 році біля села Кицівка з метою збереження в заплаві річки Велика Бабка угрупування болотистих луків з рослинами, занесеними до Червоної книги України та Червоних списків Харківщини;

- регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле», площа 4997,6 га, створений у 1999 році в балці Гнилушка та прилеглій території з метою збереження рідкісних видів рослин і тварин та відновлення східно-європейської популяції дрофи.

Пам’ятки історії:

Краєзнавчий музей Печенізького району ім. Т.А.Суліми, будинок (1854р.) колишнього Новобєлгородського каторжного централу – 1; братських могил – 8; пам’ятних знаків воїнам односельцям – 2 (місце подвигу Героїв Радянського Союзу Асанова Д.А., Дьоміна О.Ф., Назарова О.П.); могила Зінченка Н.М., Героя Радянського Союзу – 1; могила патріота Павлика Піддбуного – 1; могила Мовчана А.П. і радянських воїнів – 1; пам’ятний знак застерження Чорнобильської АЕС «Подвиг. Трагедія. Застереження.» - 1; пам’ятник видатному митцю Г.Семирадському – 1.

Пам’ятки археології:

курганів – 78; поселення скіфського часу – 1; поселення доби неоліту – 1; поселення салтівської культури – 1; поселення «Новокомсомольське-1» - 1; селище П’ятницьке – 1; виробничо-технічний комплекс «Резниківський» - 1; поселення «Кицівка-2» - 1; поселення «Мартове, вул. Набережна» - 1.

  • Релігія

Релігійні організації

Кількість зареєстрованих релігійних організацій – 4, в тому числі:

Православна – Релігійна громада Свято-Преображенський храм УПЦ;

Інші організації - „Свідки Єгови”, Євангельські християни-баптисти, помісна церква християн віри євангельської "БЛАГАЯ ВІСТЬ"

       Шлях розвитку Печеніжчини від утворення і до сьогодні сповнений величних подій. Взагалі Печенізький край – овіяна легендами земля, що народила і виховала безліч талановитих митців, спортсменів, культурних діячів та вчених. Ми одна родина. Кожен малюк, дорослий чи пенсіонер є невід’ємною частинкою Печенізького краю, землі щедрої та неповторної!

Ми віримо в нашу малу Батьківщину, віримо в це небо – воно тримає купол, віримо в людей – вони тримають слово. Тут наша душа та серце! Тут народились і народяться наші діти. Тут берег серця, береги любові Великий світ, а Батьківщина - тут!

Матеріал підготовлено працівниками Краєзнавчого музею Печенізького району ім. Т.А.Суліми

Офіційний сайт Печенізької районної ради

Автор дизайна Антон Балабай ( E-mail: soad.contender2@mail.ru)